Новини України

“Коронавірус” української культури, або Чому не фінансуватимуть творчі спілки



Нині багато розмов, ясна річ, точиться довкола коронавірусу. Втім, інший “коронавірус”, місцевого походження, вже тут і є не менш небезпечним від свого китайського “колеги”. Щоправда, виявляє свою дію не одразу, проте наслідки його є фатальними для багатьох поколінь.

Йдеться про чергову “світлу” ідею від Мінкульту.

Серед працівників музичної галузі полюбляють оповідати таку історію. Коли МОН намагався активно прищеплювати Болонську систему до мистецької освіти, відома співачка Євгенія Мірошниченко вигукнула: “Де тепер я маю співати Верді: в бакалаврах чи магістрах?”. А одна із викладачок, яка щойно повернулася з МОН, їй відповідає: “Один чиновник з МОН дуже просто мені пояснив, як він вирішив поділити музикантів на бакалаврів і магістрів… Наприклад, віолончель і контрабас – це великі за розмірами інструменти, отже вони магістри. А скрипка – маленька, то вона і бакалавр”.

От просто чистий тобі фонвізинський Митрофанушка, який пояснює різницю між іменником (существительным) и прикметником (прилагательным): “Эта (дверь)? Прилагательна. Потому что она приложена к своему месту. Вон у чулана шеста неделя дверь стоит еще не навешена: так та покамест существительна”.

Як відомо, нині чиновники всіх відомств одержимі ідеєю наповнення держбюджету: то щоб пенсійний вік збільшити, то запропонують громадянам самотужки накопичувати собі на пенсію…. Щоправда, нікому з них на думку не спадає бодай якось урізати собі виплати та премії. Тим паче, що й сам міністр Бородянський сказав: “Якщо ми хочемо, щоб працівники працювали гарно, їм треба гарно платити”. Тут він, мабуть, на врахував, що якщо людина не вміє чи не хоче добре працювати, то ніякими грішми не допоможеш, але то таке.

Його заступниця Ірина Подоляк, вочевидь, вирішила теж не відставати від колег і після (не)довгих пошуків і з`ясування, хто більше за всіх їсть бюджетного пирога, запропонувала… зняти з фінансування всі творчі спілки України під приводом, що це  “радянські спілки”, так би мовити, “сталінський пережиток” і “їх фінансова підтримка є нецільовим використанням бюджетних коштів”. Щоправда, тут можна апелювати до того, що й Міністерство культури теж є “радянщиною” (створено в 1936 році і мав назву Всесоюзний комітет у справах мистецтв при РНК СРСР ), тож його теж треба ліквідувати.

Але слід визнати, що культура у нас завжди була зайвою в державній системі цінностей. От, знаєте, є такий прошарок людей, який вважає, що якщо ти нічого не виробляєш, то ти нахлібник. Культуру та мистецтво за замочуванням, як правило, “зараховували до лику дармоїдів”, а вихідці з цього прошарку, ставши чиновниками від культури, абсолютно не розуміючись на мистецтві, одразу заходилися щось міняти, причому маніакально й агресивно. Для кращого розуміння – це як бульдозер у квітнику.

Вже багато писали про те, як міністерству заважають музичні школи та школи мистецтв, і як ті “реформи”, що запроваджують нині, можуть призвести до того, що з музичних шкіл та шкіл мистецтв витіснятимуть молодих та перспективних викладачів, а натомість заняття там вестимуть старі кадри. Причому вестимуть, як і багато років тому, без змін та кововведень.

Але повернімося до культури та ідеї Подоляк. За попереднього президента вона теж обіймала посаду в Мінкульті, і ця ідея ліквідувати спілки є для неї нав`язливою, мабуть, вже відтоді, Але тоді їй не дали розгулятися, тож пані Подоляк вичікувала слушного моменту. І от він настав: вона обійняла владну посаду, і з огляду на означену вище необхідність наповнення бюджету, вирішила, що більших пожирачів бюджетних грошей ніж спілки годі й шукати. І вона вже це зробила, знявши всі творчі спілки з фінансування, яке було заплановано в бюджеті держави на 2020 рік!  

Тут слід внести деяку ясність. Річ у тім, що творчі спілки в Україні вже давно не фінансуються як бюджетні організації. Їм щороку виділяють так звану фінансову підтримку на проведення творчих заходів, проектів. Суми, які виділяла держава на проведення творчої діяльності спілок, є символічними, і, за словами Ганни Гаврилець, яка представляє Київську організацію Національної спілки композиторів України, “треба було виявляти неабияку винахідливість, щоби щось реалізувати за ті кошти”. Наприклад, увесь річний бюджет Київської організації Національної спілки композиторів України на підтримку творчих заходів становить чи не половину суми  одноразової премії, яку пані Подоляк отримала наприкінці минулого року!

“Можна довго дискутувати на тему творчих спілок, потрібні вони чи ні, – продовжує Ганна Гаврилець, – але завжди було так в усі часи і в різних країнах, що митці прагнули об`єднання з подібними собі, бо бажання спілкування, підтримки спільних професійних інтересів були для них вкрай важливими.. І нині в багатьох країнах світу є творчі спілки, об`єднання за професійною ознакою, які покликані створити умови для творчої діяльності митців їхніх країн. Це стосується і Польщі, і Чехії, і Словаччини, і Німеччини, і Франції, і Швеції, і багатьох інших країн світу. Людство ще не придумало нічого нового у галузі діяльності творчих організацій. Вони можуть по-різному називатися, але суть і мета їх функціонування однакова: підтримка творчості своїх митців, розвиток культури і мистецтва своїх країн і пропаганда їх у світі”.

Що стосується спілки композиторів, то тут варто зупинитися окремо.

Новини за темою



Оззі Осборн випустив перший за десять років альбом Ordinary Man

Особливість музичного “виробництва” є непростою і не до снаги одному будь-якому композитору (навіть якщо йдеться про корифеїв сучасності Станковича, Скорика та інших).

“Шлях створеного музичного твору до слухача доволі довгий, – розказує далі Ганна Гаврилець, – і передбачає оренду концертного залу з якісною акустикою, оплату праці творчих колективів (оркестрів, ансамблів, хорів), гонорар за виконання музичного твору диригентові, солістам, рекламу (афіші, програмки, запрошення тощо). Тобто, як бачимо, виконання на публіці створеного музичного твору доволі затратна штука в сенсі коштів, часу і праці організаторів. Одному композитору не під силу подолати весь тягар проблем, що виникають у процесі презентації його творчої діяльності. Тільки така структура, як спілка композиторів, здатна об`єднати зусилля багатьох митців і допомогти втілити творчий задум у концертному залі. Що вона і робить успішно впродовж усіх років незалежності України. Для українського композитора і спілки загалом це є справою надважливою, оскільки свідчить про доцільність і потрібність того, чим ми покликані займатися, адже створена кимось музика по-справжньому починає жити лише тоді, коли її мають змогу виконувати музиканти для слухачів, які приходять до концертної зали”.

До речі, саме завдяки спілці композиторів українська музика звучала і продовжує звучати на численних концертних майданчиках нашої країни. Саме завдяки нашим знаменитим міжнародним фестивалям сучасної музики, таким як “Київ-М`юзік-Фест”, “Київські музичні прем`єри”, “Форум музики молодих”, “Два дні і дві ночі”, “Контрасти”, “Фарботони” та інші, до яких причетна спілка як засновник і організатор, українська музика посіла своє гідне місце серед музичних культур Європи та світу. Перелічені мистецькі заходи мають велику повагу у світі, а зарубіжні музиканти залюбки приїжджають до України для участі у наших заходах, знайомлячись з українською культурою і відкриваючи для українського слухача музику своєї країни. Попередні роки, попри війну і, як полюбляють говорити, злидні, стали справжнім музично-фестивальним вибухом, якого не було до того.



Тому виникає питання: чому чиновниця Міністерства культури самовільно, без консультацій, без спілкування з українськими митцями дозволяє собі ухвалювати такі доленосні для культури рішення, адже на карту поставлено саме існування національного мистецтва, зокрема музичного! Напевно, дається взнаки те, що і очільник Міністерства культури, і його заступниця не мають фахової мистецької освіти. Вони є людьми, далекими від мистецтва. От, наприклад, пан міністр, за його власним зізнанням, вперше в житті побував в опері та музеї (музеї Ханенків). Може, було би доцільно запровадити складання іспиту з історії мистецтв (поряд з іспитами з української мови, історії України, на знання Конституції України) тими особами, які націлилися обійняти високі посади?

Подібне ставлення до творчих організацій і творчих людей призведе до руйнації української національної культури, а те своєю чергою – до втрати власної ідентичності та власної держави. Ще б пак! Кому потрібні всесвітньовідомі міжнародні фестивалі, молодіжні форуми, міжнародні конкурси, симпозіуми, літературно-мистецькі журнали, інші фахові видання?

Ігор Щербаков, український композитор: “Композитори, виконавці, художники, письменники, актори й драматурги не потрібні цьому Мінкультури, і, за висловом керівництва, видатки на підтримку їх – нецільове використання бюджетних коштів. І це після того, як пані Ірина Подоляк годину розповідала мені, як любить академічну музику, як провести масштабні музичні проекти з підтримкою сучасної класичної музики””.

Геннадій Сасько, український композитор: “В Україні лихо… Чи можливо таке, щоб міністр культури в житті не був ні в театрі, ні в музеї, ні в концерті класичної музики? Та ще й утискав свободу журналістського виявлення? У нас, бідна Україно, саме такий експонат”.

У РФ, як не гірко це усвідомлювати, до цього ставляться напрочуд дбайливо, тому що розуміють, що не тільки танками та гарматами, а й мистецтвом, літературою і культурою можна завоювати весь світ.

Хто дбатиме про долю наших талановитих дітей, які повинні формуватися, як особистості за допомогою мистецтва? Вони й далі прикрашатимуть своїм талантом європейські та світові сцени.

Крім того, наші чиновники ще, мабуть, і досі не збагнули, що галузь культури, як і мова, має розглядатися в контексті проблем національної безпеки. Гуманітарну політику в державі просто провалено, через що ми всі пожинаємо ті трагічні наслідки у вигляді анексії Криму і війни на Донбасі.

Британська письменниця леді Ширлі Конран якось сказала: “Смаки людей з часом неминуче змінюються, і те, що одному поколінню видається придатним тільки на звалище, наступному здаватиметься антикварною цінністю”.

Дуже не хочеться, щоб надбання нашої культури було визнано лише нашими далекими нащадками. А до цього що, lost generations?

Наталія Григор’єва

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “Думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

 

Джерело: www.112.ua

Теги
Facebook
Close