Новини України

“Частково вільна” країна

“Частково вільна” країна
Українська журналістика за останні 5 років пережила багато чого: від напіввійськових умов роботи до низки вбивств журналістів. Країна з часу набуття незалежності, на жаль, не могла похвалитися незалежними ЗМІ і свободою слова. Весь цей час Україна була, як на гойдалці: то вгору, то вниз. 2013 рік ознаменувався початком Революції гідності, яка серед іншого внесла свої корективи в роботу журналістів і занурила їх у зовсім незвичні умови роботи: вони працювали під прицілом снайперів, ховалися за палаючими барикадами на Майдані і ховалися від обстрілу бойовиків на Донбасі. А в мирний час на українські ЗМІ чекала нова біда – їх почала утискати вже нова, демократична влада.

Від “вільної” до “частково вільної”

У 2014 р. неурядова організація Freedom House віднесла Україну до країн з невільними ЗМІ, хоча з 2010 р. країна трималася в списку “частково вільних”, а до цього 4 роки входила до списку “вільних”. 

Погіршення ситуації в Україні в цей період констатують і “Репортери без кордонів”. В опублікованому ними Індексі свободи преси країна різко починає втрачати позиції. Так, у 2012 р. ми на 116-му місці, у 2013 р. країна втрачає одразу 10 позицій і перебуває на 126-му місці – між Алжиром і Гондурасом. Роком пізніше Україна опускається ще на одну позицію – 127-ме місце, у 2015 р. ще на дві – 129-те місце. Всього в рейтингу “Репортерів без кордонів” 180 держав.

Минуло вже 5 років після Революції гідності. Україна позбулася, як заведено говорити, авторитарного президента, проте в рейтингах свободи слова особливих змін немає. Україна досі перебуває в другій сотні рейтингу “Репортерів без кордонів”, а рівень свободи в інтернеті в країні вже 7 років падає – від “вільної” країни ми прийшли до “частково вільної”.

Репортеры без границ

“Україна прагнула захистити свободу інтернету на тлі конфлікту з підтримуваними Росією сепаратистами та інформаційної війни з Кремлем. У 2017 році президент Петро Порошенко з міркувань безпеки заблокував кілька поширених російських інтернет-платформ; деякі користувачі соціальних медіа постали перед судом за висловлювання, які було оцінено як “заклики до екстремізму і сепаратизму”. Жителі окупованих територій мали проблеми з доступом до інтернету, а журналісти піддавалися технічним атакам через інтернет і фізичному насильству з обох сторін конфлікту”, – йдеться у звіті Freedom House “Свобода в інтернеті – 2018”.

Українські експерти пов’язують це з постійними прагненнями українських силових структур “контролювати і забороняти” свободу слова в інтернеті, незважаючи на українське законодавство, а також з позасудовим блокуванням інтернет-ресурсів в Україні відповідними рішеннями різних органів влади, йдеться на сайті Freedom House Ukraine.

Freedom House Ukraine

При цьому варто розуміти, що інтернет, на відміну від традиційних ЗМІ, це ще відносно вільний простір. Єдиний позитивний зсув, який відзначають міжнародні організації в політиці держави щодо преси, – ухвалення закону про розкриття інформації щодо кінцевих власників ЗМІ. Але при цьому ті самі “Репортери без кордонів” відзначають, що, як і раніше, контроль над засобами масової інформації в Україні тримають заможні бізнесмени. 

“Інформаційна війна з Росією має негативні наслідки, зокрема заборону російських ЗМІ і російських соціальних мереж і внесення до чорного списку іноземних журналістів. Затягування боротьби з корупцією вплинуло на журналістські розслідування. Фізичні напади на засоби масової інформації, зокрема вбивство журналіста Павла Шеремета у 2016 році, залишаються безкарними, і напередодні виборів 2019 року зростає занепокоєння. Райони, контрольовані сепаратистами на сході, як і раніше, залишаються забороненими зонами без критичних журналістів або іноземних спостерігачів”, – йдеться в останньому звіті “Репортерів без кордонів”.

Свобода слова народжується, перш за все, із закону

“Уряд України продовжує обмежувати свободу слова, свободу інформації та свободу ЗМІ, виправдовуючи це необхідністю протистояти російській військовій агресії в Східній Україні та антиукраїнській пропаганді. На думку Інституту масової інформації, який стежить за свободою ЗМІ, станом на жовтень було здійснено 201 порушення у галузі свободи преси в 23 областях”, – це вже підсумковий висновок Human Rights Watch про свободу слова в Україні.

За даними міжнародної організації, ці порушення варіювалися від погроз і залякувань до обмежень для журналістів у доступі до інформації. У травні апеляційний суд залишив у силі рішення обласного суду щодо призупинення перегляду справи Руслана Коцабиа, журналіста, якого було притягнуто до відповідальності за звинуваченням у державній зраді за заклик бойкотувати набір на військову службу. Суд дійшов висновку, що обвинувачення не змогло правильно сформулювати обвинувальний висновок.

У травні Служба безпеки України депортувала двох журналістів з головного російського державного телеканалу “Перший канал”, стверджуючи, що вони планували розповсюджувати дезінформацію про Україну. Також у травні українського редактора російської державної служби новин “РИА Новости” в Україні Кирила Вишинського було заарештовано за звинуваченням у державній зраді через його ймовірну участь у “пропагандистських кампаніях”, щоб легітимізувати дій Росії в Криму. Служба безпеки провела обшук в офісі видання в Києві.

Насильство щодо журналістів

“Є тільки одна річ, яка загрожує свободі слова більше, ніж переслідування, напади і вбивства працівників ЗМІ: це коли влада дозволяє переслідування, напади і вбивства”. Ці слова екс-представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Міклоша Харасті, напевно, найбільш точно описують ситуацію з нападами на журналістів у світі. Після вбивства Георгія Гонгадзе безпека працівників ЗМІ стала гострою темою, проте з плином часу не доводиться говорити, що в Україні це питання вичерпано. Якщо раніше вони ставали мішенню через своїх розслідування, то на початку 2014 р. з’явилися нові ризики: представники українських і зарубіжних ЗМІ виявилися одними з перших, хто постраждав на Євромайдані, а згодом – і жертвами війни на Донбасі. Наприкінці 2013 року Україна стала одним із найгірших місць в Європі для роботи представників ЗМІ. Вже в мирний час у Києві було вбито Павла Шеремета та Олеся Бузину.

Б’є на сполох і Комітет захисту журналістів (Committee to Protect Journalists (CPJ). У комітеті заявили, що задокументували численні порушення свободи преси в Україні, зокрема випадки нападів, затримань і викрадень журналістів, а також блокування радіо- і телеканалів.  

Поряд з переслідуванням журналістів залишається і проблема притягнення до відповідальності винних, адже більшість розслідувань побиття або вбивств досі так і не завершено. Вбивць Шеремета досі не знайшли.

На це вказують у Human Rights Watch, наводячи як приклад смерть у листопаді 2018 року антикорупційного активіста Катерини Гандзюк, після того як злочинець облив її кислотою.

Політичний тиск на ЗМІ

Ще одним знаковим трендом у роботі ЗМІ в Україні є той політичний тиск, який відчувають нечисленні незалежні видання та телеканали. Особливо воно посилилося на тлі наближення виборів. Наприкінці минулого року праві політсили у Верховній Раді ініціювали звернення до РНБО щодо розгляду можливості накладення санкцій на телеканали “112 Україна” і NewsOne. Аргументація цього звернення кульгала на обидві ноги і зводилася до того, що ці ЗМІ “не так висвітлюють події” і країні та є “п’ятою колоною”. Втім, аргументація, більш притаманна якійсь африканській або азіатській диктатурі, припала до смаку нардепам – за документ проголосували навіть ті депутати, які заявили про намір балотуватися на пост президента України: Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, Юрій Дерев’янко.

Нардепи попросили РНБО ввести санкції проти двох ЗМІ, по суті, попросивши зупинити їх мовлення. Чим керувалися народні обранці, натискаючи кнопку “за”, незрозуміло, адже ЗМІ не порушили норм закону. На цьому наголосив керівник Національного союзу журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко, а також багато експертів та учасників ринку. По суті, рішення щодо санкцій було виключно політичним.

“На жаль, з наближенням двох передвиборчих кампаній 2019 року в Україні з’являється дедалі більше політиків, які намагаються використовувати редакційну політику телеканалу як об’єкт нападок та інструмент для забезпечення дешевого політичного піару. Із жалем ми маємо констатувати, що до систематичних утисків з боку влади, яка перешкоджала телеканалу в продовженні ліцензій на мовлення, нині додався тиск з боку радикально налаштованих депутатів Верховної Ради України… Телеканал “112” вважає, що спроби зупинити його діяльність є частиною більш масштабного процесу і стосуються незадовільної ситуації з дотриманням свободи слова в Україні. На це неодноразово звертали увагу українські та західні правозахисні організації, політики, державні діячі та незалежні медіаексперти”, – йдеться у відкритому листі генерального директора телеканалу “112” Єгора Бенкендорфа.

Водночас петиції, адресовані президентові із закликом захистити свободу слова в країні, досі не потрапили на його стіл. Причина доволі дивна: лічильник на сайті АП вже який місяць не може порахувати всіх підписантів.

Також слід згадати історію з головредом “Старна.ua” Ігорем Гужвою, який був змушений виїхати з країни після рейдів силовиків на його видання.



На тлі цього медіазачищення, яке влада проводить стосовно засобів масової інформації, українці стали менше довіряти ЗМІ. Згідно з даними вітчизняних експертних центрів, рівень недовіри до ЗМІ перевищує рівень довіри. Лише третина громадян довіряє ЗМІ. Це дуже зручно для влади, оскільки знецінює викривальні матеріали, які публікують незалежні ЗМІ. Адже керувати заляканим і таким, що нікому не довіряє, суспільством набагато легше, ніж добре обізнаним про події в країні.



Джерело: 112.ua
14.02.2019

Схожі статті